ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

29 січня, у день вшанування пам’яті Героїв Крут, викладачі та студенти кафедри новітньої історії України відвідують місця де поховані Герої, що віддали життя за українську державу у 1918 р. –  Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник де перепоховані Володимир Наумович і Володимир Шульгин, Аскольдову могилу (де можуть бути поховані учасники бою) та власне місце бою неподалік від залізничної станції Крути.

 

 

Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник (2021 р.)
Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник (2021 р.)
Місце бою біля залізничної станції Крути (2020 р.)
Місце бою біля залізничної станції Крути (2020 р.)
Місце бою біля залізничної станції Крути (2020 р.)

 

Пам’ятний Хрест на Аскольдовій Могилі (2020 р.)

 

Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник (2019 р.)
Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник (2019 р.)

Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник (2018 р.)

Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник (2018 р.)

 

Олександр Олесь

Під Крутами

Ще до хутора далеко…
Натомився… шкода ніг…
Сніп під голову поклав я
І у чистім полі ліг.

Срібним лебедем у хмарах
Місяць весело купавсь,
Пір’я струшував із себе,
Може, сонцю усміхавсь.

Не згадаю, і до мене
Вітер тихо шепотів:
Мозок стомлений не вловить
Тихокрилих навіть слів.

Я заснув і спав, як камінь.
Коли чую – хтось прибіг
І схопив мене за руку.
Я отямитись не міг.

Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивавсь
Біля мене з довгим крісом
Хлопчик змучений стояв.

“Що з тобою, де упав ти?
Зранив голову свою?”
Сумно й гордо відповів він.
“Так, я впав… але в бою.

Ти не чув хіба сьогодні,
Як гриміли тут громи?
Бились з ворогом ми славно
І вмирали славно ми…

Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки, цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу –
Не наспіли козаки…

Обіцяли нам набої…
Ах, коли б вони були!
Ми, напевне, їх розбили б,
Бо ми бились, як орли.

Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати –
І ми знайдемо її.

Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи;
“Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи”.

А тепер прощай! Я військо
За собою поведу. Я – отаман…
Я вестиму!.. Зброю першим я знайду”.

Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці. –
Крикнув голосно І дзвінко:
“По набої, молодці!”

Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки.

І пішли шукати зброї,
Спів поволі затихав…
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.

1923

Leave a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *